Контрольная работа "Історія розвитку та основні характеристики векселів"

Название:
Історія розвитку та основні характеристики векселів
Тип работы:
контрольная работа
Тег:
Размер:
44,5 K
27
Скачать
Вексель як перспективний платіжно-розрахунковий інструмент. Характеристика основних функцій векселів: платіжно-облікова, функція оформлення короткострокового кредиту. Особливості процесу формування характерних рис і функціональних властивостей векселя.

Краткое сожержание материала:

Історія розвитку та основні характеристики векселів

вексель розрахунковий інструмент кредит

Історія виникнення

Історія вексельних зобов'язань сягає в таке далеке минуле, що сучасним дослідникам навіть важко вказати час виникнення векселів. Невідомо також який народ першим винайшов і запровадив у практику вексельні відносини. Пальму першості у винаході й використанні в різні історичні часи векселів намагалися обгрунтувати представники Італії, Франції та Німеччини.

Процес формування характерних рис і функціональних властивостей векселя та норм вексельного права охоплює значні історичні періоди становлення звичаїв і морально-етичних норм, на основі яких сформувалися італійський, французький та німецький етапи їх законодавчого закріплення у відповідних статутах. Сформовані тоді правила й норми становлять основу нині діючих норм вексельного права у переважній більшості країн світу та є підґрунтям для плідного міжнародного співробітництва у межах спеціальної комісії ООН для забезпечення одноманітності підходів до тлумачення елементів і норм вексельного права.

Не можна не відзначити італійський період в історії зародження та вдосконалення векселя. Так, більшість авторів, зокрема, А. Демківський і В.Малюк вважають, що батьківщиною векселя була Італія. Підтвердженням цієї думки є те, що до вексельного обігу у певний історичний період, навіть тоді, коли він поширився за межі території Італії, переважно вдавалися італійські міняли-банкіри, а вексельна термінологія переважно походить з термінів італійської мови.

На користь даної гіпотези свідчать також чисельні історичні факти, які вказують: а) на великий наплив до Італії коштів для спорядження армій хрестоносців; б) регулярний і систематизований переказ церковної десятини до Ватикану; в) виникнення чисельних торговельних республік, які контролювали переважну більшість торгових процесів між Європою та Сходом.

Але безпосереднє виникнення вексельного обігу історики пов'язують з грошовими переказами купців і власників міняльних лавок, які на ярмарках Італії здійснювали обмін золотих і срібних монет різноманітної ваги і походження. При цьому звичайна експертиза золотого вмісту багаточисельних монет того часу була надто складною справою і потребувала необхідної фахової підготовки, а також належних засобів і знарядь. Тому купцям після реалізації товарів було вигідніше й безпечніше здавати грошову виручку в місцях проведення ярмарок, а замість коштовних монет у дорогу брати в банкірів-мінял рекомендовані листи-доручення до їхніх колег-кореспондентів у інших містах і країнах з пропозицією сплатити пред'явникові даного листа зазначену суму. Необхідна мережа кореспондентських зв'язків уже в середньовічні часи стала набувати необхідної сталості й надійності.

Платежі з використанням способу переказу швидко поширилися ще й тому, що купецькі мандрівки до ярмарок і назад, а тим більше перевезення значної маси золотих і срібних монет, у часи середньовіччя були справою небезпечною і ризиковою. Щоб протистояти розбійницьким нападам і сваволі феодалів з розвитком італійської торгівлі виникла об'єктивна потреба спрощення процедур платіжних операцій.

Зокрема, відомо, що вже у XII ст. деякі крупні італійські торговельні фірми мали своїх представників у багатьох центрах тогочасної торгівлі, тому розрахунки між такими центрами здійснювалися письмово оформленими листами.

Ярмарок здійснив серйозний вплив на розвиток вексельного обігу. Цей вплив виразився насамперед у формуванні цілого класу ярмаркових векселів, які на певному історичному етапі стали переважати над тими, що були отримані при оформленні позаярмаркових угод. Завдяки розширенню процесу обслуговування реалізації ярмаркових угод поступово ускладнювалася сама форма векселя і зростала його економічна роль.

Якщо на початку свого функціонування вексель гарантував отримання готівки у вказаному пункті, то з розвитком обміну він став діяти як засіб обміну товарів на гроші з відстрочкою платежу та врахуванням відсотків або без них. На цій основі зародився обіг відсоткових і безвідсоткових векселів.

Вже наприкінці XVI - початку XVII ст. було остаточно сформовано провідні складові елементи векселя - його реквізити, та вироблено морально-етичні норми поведінки учасників вексельних операцій.

У 1569 р. у м. Болонья було складено перший вид вексельного статуту, вироблено письмову форму вексельного тексту, розраховано вексельні курси й відповідні терміни виконання зобов'язань з урахуванням відстані між різними торговими центрами, а також часу проведення поштових пересилань.

Отже, за час італійського періоду розвитку вексельного права вексель в основному набув властивостей високоякісного фінансового документа. Водночас, він ще не досяг рівня потрібної рухомості н не оволодів механізмом передавання прав. Ці та інші недоліки були усунуті в процесі подальшого розвитку векселя.

Таким чином, у ході історичного розвитку вексель перетворився на універсальний інструмент, який широко використовується в кредитно-розрахункових відносинах.

Поняття та функції векселів. Загальноприйняте законодавче поняття векселя дається у ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ (далі - Закон про цінні папери). Тут вексель визначається як цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Вексель - фінансовий інструмент, що поєднує функції цінного папера, боргового зобов'язання та платіжного інструмента.

Не можна ототожнювати поняття простого і переказного векселя, оскільки у простому векселі зобов'язаним сплатити вексельну суму є векселедавець, а в переказному - акцептант. Також абсолютно доречним є зауваження про те, що векселедержателем є будь-який легітимний держатель, а далеко не завжди власник векселя.

На сьогодні в розвинених країнах вексель став найдосконалішим видом цінних паперів і самостійно обертається на фондовому ринку. Йому притаманні такі найважливіші риси:

1. Безумовний характер зобов'язань за векселем. У тексті векселя міститься простий і нічим не обумовлений наказ або зобов'язання сплатити вказану суму.

2. Безспірність зобов'язання за векселем. Більше того, добросовісний держатель векселя має правовий захист від заперечень, які міг би висунути боржник власникові цього фінансового документа. Що до прав наступних держателів векселя, то вони залежать від прав попередників. Абстрактний характер вексельного зобов'язання. Текст векселя не має містити посилання на угоду, яка стала підставою виписування векселя. Тому невиконання зобов'язання за основною угодою не може призводити до невиконання умов вексельного зобов'язання.

3. Предметом векселя є гроші. З точки зору вексельного права, документ, що містить зобов'язання про передачу у власність кредитора не грошової суми, а будь-якого товару, документів, цінностей чи прав, хоч і оформлений з дотриманням вексельної форми, проте сили векселя не має.

4. Вексель є письмовим фінансовим документом. Ніяка, навіть публічно проголошена усна заява про прийняття вексельного зобов'язання не створює правового поля векселя. Усні заяви не породжують вексельних правовідносин в усіх операціях - видачі векселя, акцептуванні, індосуванні, протесті, авалі тощо. Лише письмова форма з відміткою на самому векселі у вигляді визначених написів набуває юридичної сили вексельних операцій.

5. Вексель - це документ, що має сурово встановлені обов'язкові реквізити. Відсутність будь-якого з них означає, що цей документ не має сили вексельного права. При цьому він стає звичайною борговою розпискою або наказом про оплату грошових коштів, що регулюється нормами цивільного права.

6. Учасники, що зобов'язані за векселем, несуть солідарну відповідальність. У разі невиконання вексельного зобов'язання основним боржником кредитор-векселеутримувач може звернутися за стягненням до будь-кого з попередників вексельного ланцюга.

7. Право вимоги за векселем належить лише законному векселедержателю. Він володіє векселем як фінансовим документом, так і правом вимагати платіж за ним. Вексельне право охороняє і захищає права законного векселедержателя від претензій колишнього власника втраченого векселя і від заперечень зобов'язаної особи.

8. Вексель володіє підвищеною оборотністю. За допомогою передавального напису (індосаменту ) вексель легко передається від одного векселедержателя до іншого. Це робиться не на підставі права уступки і нотаріального посвідчення, а простим нанесенням на вексель індосаменту.

Історично склалося так, що вексель, охоплюючи нові сфери господарського життя, постійно вдосконалювався. Почавши своє становлення з форми простого боргового аркуша, з часом він перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ.

Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

а) операції, що пов'язані з видачею і погашенням векселів. Тобто ті операції, що пов'язані з власними векселями, в яких підприємство або інша юридична особа виступає платником у переказному векселі чи векселедавцем у простому, або ж векселедавцем-трасантом;

б) операції, що пов'язані з обігом «чужих» векселів, які отримані у розрахунках. У ци...